Галина Гордасевич ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА

 
 

Галина Гордасевич ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА




Галина Гордасевич

ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА


Встала курява стовпами.
Багряніли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари.
І летіла перед ними
Звістка невесела,
Що пускають вони з димом
Українські села,
Що старих людей вбивають,
Тих, хто уже сивий,
Малих діток забирають
В неволю-ясир.
Забігає яничарин
У біленьку хату.
Стала жінка у відчаї –
Нікуди тікати!
Тільки в очі подивиться –
В нього ж очі сині!
Раптом зойкнула вдовиця:
– Сину ти мій! Сину!..–
Простягає вона руки,
Обійняти хоче,
А він стоїть, клятий турок,
Стоїть та регоче.
Звідки йому пам’ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батьківського дому,
Від матері відірвали,
Від рідної суті
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителі незлецькі,
Щоб не знав він слова «мамо»
Навіть по-турецьки.
То ж була наука люта –
Як зброю тримати.
От і блиснула шаблюка!
От і впала мати...
З того часу проминули
Не літа – століття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такі лихоліття!
А щоб ми це, люди милі,
Могли пам’ятати,
Не спочили у могилі
Ані син, ні мати.
Бога мудрість незвичайна
І велика сила:
Він з матері зробив чайку,
Зробив вовком сина.
І чаєчка все кигиче
На ковилу сиву,
А прислухаєшся – кличе:
– Сину ти мій! Сину!..
А він виє, турчин клятий,
Темними лісами,
Ніби вчиться вимовляти:
–Мамо моя! Мамо!.



Создан 14 янв 2019